Як безболісно справитися з адаптацією?

Адаптація чи не найважчий момент, який доводиться переживати коли Ви потрапляєте в іншу країну. З одного боку це завжди позитив: виходячи з своєї зони комфорту, Вам доводиться ще більше працювати і будувати себе, і в такі моменти найлегше працювати з своїми звичками та цінностями. Однак, з фізичної та психологічної точки зору - це важкий процес, який часто проходить дуже і дуже болюче. Очевидно, що навіть знання мови, і Ваш особистий досвід часто всерівно заведе Вас в глухий кут. Ось кілька порад, як з адаптацією справлялися інші волонтери EVS!

Анастасія, 24 роки, Kraków - Polska,
волонтер в Maltanskie Centrum Pomocy Niepelnosprawnym Dzieciom i ich Rodzinom
Перші пару місяців я взагалі забула, що у мене десь далеко є родина і дім smile emoticon
Бо навкруги було стільки цікавого і нового, що я не мала часу думати про все те, що було раніше, починаючи від міста і закінчуючи мовою і їжею. На початку здавалося, що люди тут добріші, привітніші, їжа набагато смачніша, погода краща і багато іншого. Але після того як я пожила в Кракові два місяці, у мене почалася звротна реакція - все почало мене нервувати, їжа стала несмачна - то солодка то солона, люди злі, І СИЛЬНО ЗАХОТІЛОСЯ ДОДОМУ!…
Але потім, якось навіть сама не знаю як, мені вдалося адаптуватися, і далі життя пішло у звиклому режимі… Важко відповісти, напевно тоді коли я перестала сприймати життя в проекті через «рожеві окуляри» - тоді вже і додому не хотілося. Ось на тому і закінчився
період адаптації. Це дуже важко пояснити, і тому я думаю, що цей процес є дуже особистим.

Ольга , 23 роки, Wrocław – Polska, 
волонтер у Towarzystwo im. Edyty Stein
Процес адаптації у новому середовищі – це завжди стрес. Проте рівень цього стресу в якійсь мірі залежить і від самої людини. Якщо говорити про власний досвід пристосування до нових умов на початку проекту EVS, то він пройшов майже непомітно. На це вплинуло кілька факторів, зокрема те, що це не був мій перший раз за кордоном, не перше місце проживання без батьків чи поза межами рідного міста. Інакше кажучи, я вже мала досвід переїзду з одного місця на інше, де все потрібно було починати спочатку. Втім завжди доводиться докладати зусиль, аби не впасти у тенета всеосяжної депресії. Напишу кілька речей, які допомагають мені у таких ситуаціях.
Дослідження нового міста. Гуляйте вулицями, досліджуйте місця, відвідуйте місцеві заходи. Відкрийте для себе нову країну та нове місто. За перші два місяці я обходила усі можливі закутки у місті, музеї, різного роду заклади. Можна навіть просто сидіти на лавочці у парку з книжкою в руках, дивитися на незнайомі краєвиди й насолоджуватися кожною хвилиною у новому для вас середовищі.
Спілкування з людьми. Адаптація проходить швидше, коли є можливість поговорити про свої проблеми чи порадитися з того чи іншого приводу з людьми, які перебувають у схожих умовах. Йдеться про іноземців та волонтерів у Вашому регіоні. У цифрову еру досить легко знайти у соцмережах сторінки, де англомовні мешканці дискутують, дають один одному поради та організовують спільні зустрічі.
Вивчення мови. Найскладнішим для мене моментом була неможливість спілкування з місцевими, коли ти не все розумієш і не можеш взагалі нормально висловитися. Незнання мови дуже гнітить, тому у перші ж дні розпочинайте штурмувати мовні курси. Навіть найменший прогрес покращить Ваш настрій та самопочуття у чужій країні.
Такий мій рецепт подолання найскладнішого періоду адаптації за кордоном.


Павло, 25 років, Rozkovce - Slovak Republic,
волонтер в People in need,
Період адаптації? Хм, проходив він напрочуд адаптовано )) Із самого початку спілкування було чудове, я по-українськи, зі мною по-словацьки,  розумів, ну майже все. А так як в мене величезна жага до знань,  то й з мовою в мене складнощів не виникало.
Для початку мене поселили в будинку бабусі однієї, тому що в одному домі, де ми мали жити волонтерами не було ні світла, ні води ні душу. В цілому, щойно перероблений склад, де складалися і зберігалися непотрібні речі хазяїна будинку в трикімнатну хатинку. Так як я люблю подорожувати, то складнощів в спартанських умовах я не бачив, а згодом і сам долучився до добудови нашого житла і прилеглих до будинку територій ( ще й підзаробив ).
Якщо згадати робоче місце, то це був дійсно культурний шок, я мав працювати з ромськими сім`ями, переважно з їхніми дітьми. Приміщення центру дозвілля циганських ( в ЄС прийнято називати циган ромами)  дітей мені здалося чимось схожим на кадри з американського кіно про гетто, де живуть найбідніші верстви населення Америки. Стіни помальовані дітьми, іграшок як таких не було, ігри були, але діти радше воліли в інтернеті позависати, благо там був один комп і до нього була велика черга завжди, а в кого був телефон чи планшет сиділи у вільній вафлі від організації. Навчити їх шахів було з розряду анбелівебл.
Моє завдання було організовувати дозвілля дітей, спортивні ігри, змагання. Тож щодня я брав із собою хлопців ( ну не дівчат же ) і йшов на футбольний майданчик, де ми ганяли круглого понад 2 години. Влаштовували футбольні змагання із білими ( ну роми вони трошки смугляві і чорняві), велика радість була виграти, що ми іноді ( переважно ) й робили.
Була в мене вчителька словацької мови, але оскільки вона вдягалася завжди в коротеньку спідничку і мала 4 розмір грудей ( . ) ( . ) , на уроці словацької мови зосередитися я не міг, тому всотував мову через дітей, колег по роботі та словацького друга, з котрим я вже об`їздив всю  східну Словаччину. Діти - найкращі вчителі, пояснювали, поправляли, трішки приколювались. Я швидко здобув авторитет у дітей і завжди був в центрі уваги з ними, допомагав, грався, вчилися разом (шо єсть того нє отнять, умею, могу) Досвід так скажімо, не проп`єш))
Як я почувався? Почувався я далеко від дому, від друзів. Мала кількість культурних закладів( маленька країна) Почувався я як в великому селі. Згодом почав більше розуміти систему транспорту, згодом знайшов підробіток, підзбирав на машину, купив її, почав багато їздити, почав возити волонтерів на роботу (ну і себе з ними разом), став таким собі місцевим лідером. Але відсутність веселої дружньої компанії давалася взнаки, сумував за домом і посиденьками з друзями допізна.
На розвідку ситуації в країні, в місцевості в мене пішло не більше не менше до 3 місяців часу. За цей час я більше менш орієнтувався в цінах на їжу, транспорт і таке інше. Міг вже говорити по-словацьки, труднощів знову ж кажу це не завдало.
Як я боровся із проблемами? Та просто – була проблема, я її вирішував, або пристосовувався. Можна ще багато описувати про проблеми, але в кожного вони свої.
Пораду волонтерам я дам. Навіть декілька.
По-перше, добре перечитайте свої обов’язки волонтера, маєте знати, що ви мусите робити, а що ні. Знайте свої обов’язки .
По-друге, подорожуйте - це заспокоює і дає неоціненний досвід, котрого сидячи на дупі не отримаєш.
По- третє, якомога більше дізнайтесь про майбутній проект і про роботу в ньому. А то вийде, що їхали на одне, а приїхали на зовсім інше ніж очікували, а тата і мами тут немає, щоб за вами попідтирати!

Дарина, 24 роки, Kraków - Polska 
волонтер в Internationaler Bund Polska,
Адаптація для мене пройшла взагалі безболісно. Тут найважливіше, на мою думку, бути відкритим/ою до нових знайомств і проявляти ініціативу! Навкруги завжди багато людей, котрі маюсь щось спільного з тобою, а також можуть допомогти в разі питань. Часто вже на місці, де починаєш працювати є люди, що хочуть ближче познайомитись і допомогти з адаптацією в новій країні. Також приймаюча та координуюча організаціі майже завжди  позитивно сприймають пропозиції щодо спільних заходів у вільний час - навчальних чи просто відпочинку. Тож можна сподіватись і на їх підтримку.

Жанна, 27 років, Warszawa - Polska
волонтер в Fundacja Polsko-Niemieckie Pojednanie, 
Період адаптації проходив досить легко. Спершу було багато нової інформації. Кожен день був насичений новими подіями, знайомствами. В цей період я просто довго і міцно спала. Також для мене ще важко було звикнути так багато розмовляти полською. Цей період пізнання був водночас найцікавішим. Я багато спілкувалася з моїми друзями-волонтерами. Ми розказували один одному як пройшов день, які нові польскі слова ми вивчили і т.п. Думаю, що це мені дуже допомогло адаптуватися до нового.

Іра, 25 років, Warszawa - Polska,
волонтер в Gmina Wyznaniowa Żydowska w Warszawie
Після першого шоку (у позитивному/негативому сенсі) на вас чекатиме так званий період адаптації. Через нього проходять всі: ви будете швидко втомлюватися через велику кількість нової інформації, ще й іноземною мовою, можете часто хворіти, бо трохи через стрес знизиться імунітет (я майже прохворіла перші 2 місяця - застуда за застудою), можете спати по 10 годин і все одно прокидатися втомленими. В такі моменти важливо знати, що це не з вами щось не так, це стандартна реакція. І це мине. Для прискорення треба трохи відірватися від спілкування з друзями/рідними на батьківщині, бо тоді ще можна й задепресувати, а більше гуляти, спілкуватися, подорожувати (навіть самому) країною. Або просто змушувати себе робити хоч щось - якщо ви завжди хотіли почати бігати, це саме час. Велосипед - чудово! Знайти свою найулюбленішу каву у місті - чому ні? Головне, не сидіть вдома, в десятий раз не проглядайте світлини з рідними, не налаштовуйте себе, що ніколи не знайдете таких самих класних друзів. Знайдете! Є багато можливостей: якісь спільні групи за інтересами, блогери, друзі друзів хом"ячка вашої бабусі і так далі. Говоріть зі своїми флетмейтами, приєднуйтеся до зустрічей через фейсбук і так далі) Є навіть додатки для знайомств на телефон! Пам'ятайте, волонтерство пролетить дуже швидко, і його якість залежить лише від вас!

Роман, 23 роки, Lublin - Polska
волонтер в Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza, 
Я мабуть поганий порадник. Бо все що я робив - я робив з точністю до навпаки. Тому радитиму таким чином, до чого я дійшов і почав робити вже після або в часі найважчих моментів адаптації. Для мене вона проходила дуже боляче. В певній мірі я можу сказати, що адаптація в мене триває й досі (не зважаючи на те, що вже 2/3 мого проекту пройшло). Перший місяць-два ти ще сприймаєш себе довготерміновим туристом, тобі все цікаво, і ти ходиш насолоджуєшся містом, країною, культурою, шукаєш нові і цікаві для тебе місця. Однак, потім приходить момент, коли ти розумієш що ти тут на довго. А це "на довго" - це рік часу, який тобі потрібно провести з новими людьми, в новому середовищі, з новою роботою, новими обов'язками, новою мовою і т.д. Насправді це неймовірні зміни і стрес для організму. Коли весь твій фейсбук заповнений новинами з твого звиклого життя (все те що ти залишив вдома), а ти проживаєш ніби "паралельне життя" просто споглядаючи на звичні речі десь збоку. Це дуже важко. Тому моя порада 1: відійдіть від соц. мереж на деякий час. Також, щоб не мати часу думати про те, що щось відбувається там, і щось в тебе відбувається тут - потрібно максимально загрузити себе роботою. З часом це все пройде і будете нормально почуватися, однак на початку забагато вільного часу заганятимуть в роздуми чи депресію. Як один з варіантів, який буде корисний і приємний: порада 2: займіться спортом(спорт.зал, баскетбол, танці - будь що). При нормальному плануванні Ви щодня будете зайняті на кілька годин, а потрачений час принесе гарні результати і чудове самопочуття.
Деколи Вам здаватиметься що в Вас щось з здоров'ям. Це нормально. Я взагалі почав приписувати собі різні страшні хвороби. Шукав всі можливі діагнози, бо постійно боліла голова. Потім почався період страшної розгубленості. Я не міг згадати що я робив пів години тому, не кажучи вже що їв зранку чи де я сьогодні був. Постійно хотілося спати. Погіршився страшно зір. В такі моменти важливо почати будувати свою зону комфорту і мати людей, з якими можна цим поділитися, а вони щоб Вас підтримували. Порада 3: діліться своїми проблемами і емоціями з іншими. Та взагалі, їдучи, ви повинні усвідомлювати що буде проходити такий процес. Ви повинні максимально відпустити все що Вас пов'язує з минулим, і почати будувати сьогодення і майбутнє. Будь яка прив'язаність буде Вас тримати і боліти - поки ви її не відпустите. Та найстрашніше що рано чи пізно Ви її всерівно відпустите. Тому старайтеся зразу налаштуватися на те, що Вам потрібно буде будувати свій час, роботу, нові захоплення і побут відповідно до нових потреб. Я навіть не знаю, що я можу ще порадити, бо не впевнений що сам ще до кінця відійшов. Хоч це і моя не перша зміна всього, як ось наприклад був переїзд до Львова, але тоді це було повністю безболісно. Мабуть тому, що минулого разу я мав набагато менше що втрачати. Коли міняєте і залишаєте щось, зосередьтеся на нових можливостях, а не на тому - що в Вас було і що Ви втрачаєте. Нові можливості стануть новим мотиватором, і тоді Ви будете спроможні на більше!