***
На цю тему щорічно пишеться багато книг і монографій, говоряться промови, робляться спроби реформ, в Україні є багато освітян-новаторів, які зараз
намагаються вивести систему з багаторічної кризи. Спасибі їм, спасибі унікальним педагогам, які всупереч системі залишаються Педагогами у вищому сенсі (мені пощастило спілкуватися і дружити з багатьма), спасибі ініціативі "Нова Країна". Але я не вірю, в радикальні зміни в сучасній школі в найближчі п'ять років, а дітей потрібно ростити Людьми вже зараз. Поясню.
Останні півтора року нам "пощастило" прожити в Росії у зв'язку з роботою чоловіка в міжнародній організації. Це був непростий, але корисний досвід - я змогла порівняти системи освіти двох, як нам тепер здається, настільки різних країн. До цього в Україні я очолювала благодійний фонд, ми займалися освітніми проектами в сфері дошкільної та шкільної освіти.
І ось мій скромний висновок: російська і українська державні системи дошкільної і шкільної освіти практично не відрізняються. І там, і там математика, мова, фізкультура, іноземна, література, навколишній світ, фізика і хімія. Відмінність в мові викладання, але не в принципах і цінностях. Нас ця схожість налякала до такої міри, що, помінявши дві школи, в середині навчального року ми з чоловіком зважилися на такий радикальний крок, як "хоумскулінг" для двох молодших школярів.
Я постараюся поділитися своїм поглядом на загальноосвітню школу крізь призму вимог до людського капіталу в країні, де основу економіки повинні складати інновації і творчість. А це єдиний шлях до сталого розвитку та процвітанню для країни в сучасному світі.
Якщо сильно спростити, то людину Людиною роблять три речі: здатність до саморефлексії та емпатії; воля (здатність до саморегуляції і самомотивації на дослідження і пізнання, подолання труднощів у процесі досягнення цілей та реалізації своїх цінностей); творчість (створення чогось нового, бажано в допомогу задоволенню чиїхось реальних потреб).
1) Пострадянська школа майже не враховує елементарних знань про дитячу вікову нейропсихологію та потреби дітей на різних етапах розвитку їх мозку.
Посадити 6-7-річок за прописи і математику на 35-45 хвилин, коли емоційно-вольова сфера для такого виду діяльності дозріває до цього віку лише у 50% дітей, з погляду нейропсихології - верх невігластва, а в соціальному плані просто несправедливо.
У цьому віці не буває дітей "невстигаючих". Бувають діти, у яких недостатньо дозріли стовбурові структури, базальні ганглії, ретикулярна формація або неокортекс (і тд), а з ними і механізми уваги, довільної саморегуляції, координації, моторики. На сьогодні дітей з неврологічними особливостями (мінімальна мозкова дисфункція, СДУГ, різний спектр аутизму, епісиндром, затримка мовного розвитку, дисграфія, дислексія, "тривожний радикал") з вступників у перший клас близько 30%. Плюс ефект військової травми (вже на національному рівні), який без адекватного супроводу не проходить безслідно. Ціле покоління дітей потрібно буде після війни "відігрівати та інтегрувати". Більшості цих діток можна забезпечити повноцінно якісне життя, але для цього шкільні педагоги і психологи повинні бути людьми нової формації, з новими навичками та компетенціями, що виходять за рамки педагогіки.
Один із прикладів: інтерактивні, цікаві способи нейрокоррекціі і стимуляції, що призводять до максимально повного і органічному розвитку мозку до 12-річного віку повинні стати частиною освітньої системи.
Коли мозкові структури достатньою мірою не дозріли і у дитини немає внутрішньої потреби вчитися, майже насильно впихати в них правила граматики і пунктуації - прямий шлях прищепити відразу до святого процесу пізнання. Повністю згодна з Джоном Мединою в тому, що нова система шкільної освіти повинна стати результатом спільних зусиль кращих педагогів, психологів та (!) Неврологів. Я б ще додала підприємців, але про це далі.
2) В естафеті за "освоєнням програми" система втратила людське обличчя. Загальноосвітня школа грубо ігнорує емоційні і фізіологічні потреби дітей, особливо в молодшій школі. Діти перебувають у жорсткому режимі інтелектуальної діяльності і часом проводять у школі по 8 годин на день, встаючи в 7 і повертаючись додому під вечір.
Недосипання і подібний режим активності провокує постійний стрес, підвищення рівня кортизолу в крові. Дитячій нервовій системі важко справлятися з необхідністю бути в постійному тонусі серед ще 25-35 чоловік, в силу віку і різних підходів батьків до виховання схильних порушувати особистий простір і кордони один одного (фізичні та емоційні).
Мозок перемикається в режим "виживання", в якому довго перебувати не може. Послаблюється імунітет, діти починають хворіти, оскільки втеча у хворобу - один з найпростіших способів пом'якшити ефекти стресу. У стані постійної напруги про творчість не може бути й мови.
Загальноосвітня школа не вчить дітей емоційному і соціальному інтелекту. Часто спілкування з деякими педагогами закінчується психологічною травмою, тому багато діти виходять зі школи з порушеною нервовою системою. Такий стан блокує творчість (мозок просто не виробляє альфа-ритми, які відповідають за інтеграцію мозку і здатність знаходити нестандартні, творчі рішення). Страждає інтелектуальний потенціал нації, здатність до інновацій.
3) Немає кращого способу зберегти здоров'я дитини, чим не віддавати її в загальноосвітню школу. Дітям і дорослим життєво необхідні регулярні фізичні навантаження і свідоме ставлення до свого тіла, але я не вірю, що навик турботи про своє здоров'я можна прищепити шляхом відвідування уроків фізкультури і "охорони життя і здоров'я" в тій формі, як це підноситься в загальноосвітній школі. Близько половини молодших школярів, які просиділи 4 роки за стандартними партами, до 10 років мають проблеми з опорно-руховим апаратом: сколіози I-II cтупеня, плоскостопість, трапляються навіть міжхребетні протрузії.
Як правило, перед закінченням молодшої школи наші діти на плановій медкомісії обзаводяться майже довічним діагнозом "порушення постави". Діагноз записується в медичну картку і залишається там до чергової медкомісії. У кращому випадку, батькам повідомляють, що треба здатися хірургові-ортопеду в місцевій поліклініці, де той призначає масаж, плавання, ЛФК. І з цього моменту починається боротьба двох систем (освіти та охорони здоров'я) за увагу та ресурси батьків.
Одна система створила проблему, інша її намагається вирішити, але перша не відстає і додає роботи другій. І так системи годують один одного, ні на крок не наблизивши людини до здоров'я і особистої відповідальності за свій власний "транспортний засіб" на шляху до щастя.
У гонитві за оцінками все більше шкіл відмовляється від фізичного виховання і якісних перерв між навчальною діяльністю. Школа не заточена на найважливіші принципи: турбота про тіло і роботу з тілом, що є фундаментальним способом нейрокорекції і нейростимуляції, засобом виховання характеру і довгостроковою інвестицією в успішність і сталий розвиток дітей.
Нинішня система освіти виходить з того, що дітям "у зв'язку з надлишком енергії потрібно порухатися", але не культивує усвідомлене і дружнє ставлення до свого тіла, як до безцінного засобу для втілення власних ідей, бажань і цілей. І для цього не потрібно 45 або 90 хвилин тренувань.
Мало хто з педагогів розуміє, що прості короткі вправи для тренування вегетативної нервової системи, наприклад, присідань, дихальних вправ і медитації, чергуючись з інтелектуальною роботою, сприяють розвитку самоконтролю та саморегуляції, нейрогенезу (процесу формування нових мозкових клітин), регулюють викид нейротрансмітерів, які сприяють розумовому здоров'ю і когнітивної гнучкості (серотонін, дофамін і норадреналін), зміцнюють імунну систему, підвищують витривалість, допомагають регулювати апетит і протистояти негативному впливу стресу.
Чиста прагматика: навчання дітей самостійно піклуватися про своє здоров'я та емоційне благополуччя через саморегуляційний механізм власного тіла допомогло б значно знизити витрати на медичне обслуговування.
Здорові співробітники здатні мобілізувати свій інтелект набагато краще, ніж хворі. У компаніях, конкурентоспроможність яких залежить від креативності та інтелекту, така мобілізація прирівнюється до стратегічної переваги.
4) Сучасна школа націлена на "запихання" знань, що знаходяться в 5-секундному доступі з будь-якого гаджета. Хоча насправді вона повинна бути націлена на зовсім інше.
Перше - формування характеру (завдяки багаторічним дослідженнями психологи вивели майже універсальний список якостей / рис характеру, що призводять дітей до успіху - це самоконтроль, витримка, допитливість, сумлінність, наполегливість, оптимізм, впевненість у собі, гнучкість, вміння доводити почате до кінця, здатність проявляти завзятість у виконанні нудної і невдячної роботи).
У деяких західних школах крім табеля знань існує "табель характеру". На мою думку, з точки зору формування особистості - фантастичне рішення.
Друге, на що повинна бути націлена школа, - це на розвиток мислення (тобто не ЩО я думаю, а ЯК я думаю), особливо критичного мислення, в процесі якого інтегруються обидві півкулі і задіюється "вищий мозок" - неокортекс.
Ситуація з одурманенням 85% населення Росії проблемою фашизму в Україні і зростанням агресії та насильства у всіх сферах - не що інше як результат радянських принципів освіти. Освітня система спрямована на навіювання і підпорядкування, а не навик адекватного сприйняття і критичного аналізу інформації, особливо на предмет емоційних маніпуляцій. У цілої нації після "розіпнутих хлопчиків" і жахів війни в Україні, якими заповнюється 50% новинного ефіру, свідомість перемістилося на рівень лімбічної системи.
Так спроможність людей думати і аналізувати атрофується. У школі вчать людей ЩО (які думки) думати, але не вчать ЯК думати. Критичне мислення, уміння поставити себе в позицію іншого (multiperspectivism) і вміння захиститися від емоційних маніпуляцій - фундаментальні навички для сучасної людини.
5) Живемо в епоху інформаційного суспільства, ростимо покоління Z, а система освіти досі не включає в себе інститут наставництва/ менторингу/ тьюторства.
При нинішньому спектрі можливостей реалізації, від яких голова обертом іде, немає підготовлених фахівців, здатних допомогти дітям розібратися в собі, у своїх талантах, сильних і слабких сторонах, сформулювати найближчі зони розвитку, навчити тайм-менеджменту та управлінню проектами (навіть маленькими - на цьому принципі, наприклад, побудована система project-based homeschooling), визначитися з цілями і надати психологічну підтримку в процесі їх досягнення.
І ось тут в освітній системі дуже не вистачає підприємців, як "замовників" нових навичок і компетенцій.
6) У нас немає часу чекати до 23 років, коли діти закінчать ВНЗ, отримають якийсь папір сумнівної цінності і почнуть забезпечувати себе. Досвід показує, що до віку 12 років діти можуть розвинути в собі достатньо компетенцій, щоб частково закривати свої потреби шляхом конвертації результатів своєї творчості в особисті блага (я не маю на увазі дитячу працю, яка заборонена законом!).
Багато років поспіль загальноосвітня система, як у школі, так і у ВНЗ була спрямована на те, щоб діти довше залишалися в ролі "до-18-років-дитина", але часи змінилися. Оскільки на державну пенсію краще спочатку не розраховувати (у кращому випадку пенсійний вік буде продовжений років до 67 років, як у Норвегії), у нас залишається єдиний варіант: розвиватися самим, будувати міцні відносини в родині і допомагати дітям здобути навички, які допоможуть їм швидше ставати самостійними.
Тоді батьки з ролі опікуна і донора швидше переходять в роль друга і моральної підтримки. Замість того щоб боротися з системою, свідомим батькам належить прийняти особисту відповідальність за здобуття дітьми цих навичок і компетенцій, знаходячи для них інші форми освіти.
P.S. Мій список книг для усвідомлених батьків:
1. Пол Таф "Як діти досягають успіху"
2. Мартін Селігман "Дитина-оптиміст. Перевірена програма формування характеру"
3. Міхай Чіксентміхайі "Потік"
4. Джон Готтман "Емоційний інтелект дитини"
5. Гордон Ньюфелд "Не впускайте своїх дітей"
6. Елейн Ейрон "Високочутливий дитина"
7. Жан Лендлофф "Як виростити дитину щасливою"
9. Анна Семенович "Нейропсихологическая корекція в дитячому віці"
10. Л.С Цвєткова: "Актуальні проблеми нейропсихології дитячого віку"
11. Маршалл Розенберг "Мова життя. Ненасильницький спілкування"
12. Джон Медіна "Правила мозку. Все, що варто знати про мозок вам і вашим дітям".
13. Miriam Mason Martineau "Integral Parenting as Spiritual Practice"
14. Деніел Сигель "Виховання з розумом. 12 революційних стратегій розвитку мозку вашої дитини"
15. Стаття Ольги Писарик "Домашня освіта в США і Канаді: від екстріму до мейнстріму"
***
Надіюся Вам стаття допомогла. Впевнений, що прийде час і я нею скористаюся теж наповну!"
Немає коментарів:
Дописати коментар