#проектПЕРФЕКТ мій EVS. Тиждень 6

Незнаю як це пояснити, те що я зараз відчуваю, але я мабуть шокований. Я став дуже розгублений, не можу пригадати що я робив 15-20 хвилин тому, день переростає в інший день, про те, який саме сьогодні день тижня, а число тим більше я навіть не уявляю. Появилося неймовірне бажання все це кинути, і вернутися до звиклого життя, в культурну столицю Європи - Львів. Вся facebook стрічка гуде про відкриття постійного фестивалю вуличної їжі від !FEST "Під Арсеналом", в Львові GAMELOFT відкриє свій офіс, і таке враження що все саме цікаве там тільки почалося, відколи я поїхав. Але в такі моменти доводиться опановувати себе, зібратися і пробувати пригадати чому я тут.
EVS - це програма, яка в більшості розрахована на індивідуальний розвиток і ріст. Від тебе самого тільки залежить, що ти з неї винесеш. Це може бути найнепотрібніший рік в твоєму житті, про який ти будеш завжди згадувати і жаліти, а може бути революційний стрибок в твоєму особистому розвитку. Тиждень 6, незважаючи на мою чумність, "патєряність", нерозуміння і незнання що коїться і що робити, приніс дуже багато цікавих речей. По-перше, мене провідали рідні. Вдосталь нагулялися, наговорилися. До речі, і подав нарешті на карту тимчасового побуту. Якщо говорити про бюрократію, то тут можна казати що її взагалі немає. Якби поляки не нарікали, і щоб не казали - не слухайте їх. В паперах можуть бути
виправлення, викреслення, але якщо біля них стоїть твій автограф - тоді все супер. А про

черги і систему багатозадачності і швидкого обслуговування - то це просто немає слів. Я ніде не стояв довше 10 хв в черзі, а подача будь яких документів чи листів/паперів не тривала більше пів години. При реальній постійній загруженості офісу. Так ось, подав я одним словом на документи, і тепер не дуже можу виїжджати. Ну як не можу - просто з моменту, коли закінчиться моя віза, я змушений перебувати тільки на території зони шенгену. А на всі розгляди документів і видачі мені карти - йде 2 місяці, тому на свята я буду в Польщі. І на новий рік також(хоча й не плануємо його гучно святкувати, як колись...).
Друга половина тижня була побудована так, що я не мав часу тормозити або тупити. Зайнятість і причетність до фестивалю не давали розслабитися, бо потрібно було постійно щось робити. Спочатку, фестиваль Ukraina w Centrum Lublina розпочався з шкільного конкурсу про знання України. Цікаво було, бо він є абсолютно добровільним, але як не дивно, знайшлося близько пів сотні бажаючих взяти участь в такому. Питання: самі різні. Від історичних подій, до видатних українців сьогодення, валюти і т.д. Наступного дня - Олександр Фразе-Фразенко і його фільм "Чубай". Буду відвертим - чув, в інтернеті пролітали десь пости, але не звертав особливої уваги. Коли приїхав в Польщу, і дізнався що в проекті на фестивалі буде перегляд - не дивився з принципу - чекав. Але те, що я буду дивитися його з будки, з апаратурою в кінозалі, та й про сам зміст фільму - то годі було й уявити. Взагалі, відкрив для себе їхню сім'ю по новому. Бо далі була Соломія Чубай і її гурт Djalapita, де ми чудово натанцювалися і відірвалися під Царівну ;) Послухайте в ВК - не пожалієте.
Мар'яна Садовська... Не буду нічого писати - тут слів мало. Справді той випадок, коли слова зайві. Дякуючи, Олександру Фразе-Фразенко - є повний запис її концерту. Якщо комусь цікаво, що таке музика - для якої не потрібно слів, і її просто неможливо описати, можете подивитися.
Потім флешмоб, Україна, лампадки, багато гостей з України, Польщі, був наш посол, був представник з Бельгії і в такому цікавому і великому товаристві ми відкрили виставку фотографа Jim Sumkay, яка ознайомлювала жителів Любліна біля двох тижнів з подіями майдану, та власне, що найцікавіше, була дуже нейтральною і показувала просто все як є - Україну в очах фотографа, без бажання щось показати конкретне чи на щось натякнути. Неділя ж закінчилася показом фільму #Вавилон13 про Майдан і війну, Зустріч, з одним з режисерів Вавилону, Костянтином Кляцкіним, заповнила повністю кінозал Центру Культури. Було багато питань, бажання людей поспілкуватися, довідатися побільше, і навіть допомогти. Мені дуже приємно, що навіть тут в Польщі, звісно що не всі, але значна частина українців які імігрували, чи тимчасово тут проживають докладають максимальних зусиль для допомоги українським солдатам. З такою підтримкою, я вірю, що все минеться з мінімальними втратами. Важкий тиждень Фестивалю закінчився, мені залишилося забігти додому і забрати вже зібрані речі, бо з наступного тижня я на тренінгу для EVS волонтерів!