Твоє життя до EVS і що тебе надихнуло на участь?

Отже, почнемо. Питання дуже просте. Життя до проекту EVS: чим займалися, що робили, що думали і чому вирішили поїхати на волонтерство?

Дарина, 24 роки, Kraków - Polska 
волонтер в Internationaler Bund Polska,
До EVS встигла закінчити навчання в університеті і попрацювати вдома в Києві і за кордоном. Останнім часом подорожувала і займалась невеликими місцевими волонтерськими проектами. Ідею участі у EVS хотіла втілити в життя вже давно -  хотіла отримати більше досвіду в праці з людьми з особливими потребами. Та після декількох спроб подати заявки в різні проекти закинула цю справу. Було це роки чотири тому.  А в вересні 2014 року отримала розсилку від української волонтерської організації про проект в школі, де навчаються діти с особливими потребами і зрозуміла, що хочу саме туди! Справа була термінова - протягом тижня потрібно було вислати всі документи, пройти інтерв’ю і власне розпочати проект. Цього разу все склалось на мою користь – я була готова морально і швидко все підготувала. Ну і школа моя знаходиться в
Кракові,а я якраз мала відкриту візу, тому за тиждень уже проводила свої перші уроки.

Роман, 23 роки, Lublin - Polska
волонтер в Fundacja Kultury Duchowej Pogranicza, 
Займався я багато чим. Пробував, шукав себе. Закінчив навчання в Львівській Політехніці, вчився на освітній програмі по управлінню в LvBS, почав працювати PR менеджером в громадській організації. В часі того - Майдан, а ночами праця над дипломним проектом. Тоді життя просто було як один суцільний день. 2-3 год. сну, редбул, і далі по колу. По захисту диплому я продовжував бавитися в підприємця, роблячи різні цікаві досліди над своїм стартапом,  та паралельно хотів шукати працю в чомусь великому. В компанії, яка міняє світ, в компанії, в якій ти будеш малесеньким механізмом, але незамінним, і робота буде як злагоджений годинник. І я знайшов таку компанію. Насправді, як для мене, це була моя Dream Job. Робота мрії, робота якій готовий присвятити своє життя. Однак, почалися певні труднощі, зокрема й такі, що робота ця контрактного типу. Підписавши контракт ти зобов'язуєшся на той час не міняти нічого в житті і неухильно і віддано працювати. Я розумію, що в великих і потужних компаніях це нормально, і я за такі підходи. Однак, враховуючи, що я прагматик, якщо я почну працю в такій компанії, я не зупинюся поки не підкорю чергову вершину. І на це може піти 10 або й більше років. Я зрозумів, що я не готовий ще до такого. Я хотів побільше побачити, побільше спробувати. Вернутися знову до безтурботного життя, спробувати пожити серед інших людей, іншої культури, зробити те, що зробив 8 років тому переїхавши до Львова - попасти в нове середовище, і вийти з своєї зони комфорту. Також, враховуючи що вже маю 10 років досвіду в сфері NGO, зокрема управління проектами, мені було цікаво подивитися на цей досвід за кордоном. Час від часу моніторячи пропозиції самих різних проектів, я натрапив на проект в Любліні, який мене надихнув і я вирішив присвятити наступний свій рік праці над ним. Я дуже задоволений що взявся за це і наполегливо рекомендую всім!

Іван, 24 роки, Lublin-Polska
волонтер в Ośrodek "Brama Grodzka - Teatr NN",
Кожен студент рано чи пізно задумується над тим моментом, коли доведеться покинути затишні стіни рідного університету і почати «доросле» життя у суспільстві. Для багатьох вихід у «вільне плавання» стає справжнім шоком, адже наші ВИШі, на жаль, не дуже добре готують до практичного застосування своїх знань і навиків. Можна почати працювати під час навчання, однак, отримати роботу по-спеціальності інколи буває просто неможливо, а якщо така і знайдеться, то за мізерні кошти. Іншим варіантом є волонтерство. Воно має багато переваг, адже дозволяє пробувати свої сили, реалізовувати проекти, не відчуваючи тягаря і конкуренції ринку праці. Саме бажання застосувати свої знання у близькій моїй спеціальності сфері підштовхнуло мене до того, щоб стати волонтером EVS.
За освітою я історик, але «свій» проект знайшов у театрі в Любліні. Якщо бути точнішим, то ця інституція називається так: «Brama Grodzka, Teatr NN» Насправді, це дуже незвичайна організація і від традиційного театру в ній дуже мало. По-перше, тут працює лише один професійний актор. По-друге, набагато важливішим у назві організації важливішим є слово «Brama». Колись кам’яниця, в якій розташовується «Teatr NN», була в буквальному сенсі місцем переходу між християнською та юдейською частинами міста. Зараз вона є символічним містком між сучасністю і минулим, яке ми безнадійно втратили. Організація займається дослідженням і популяризацією єврейської спадщини Любліна. Тут проводяться різноманітні виставки, конференції, навчальні семінари, зустрічі та багато іншого. Можливість працювати волонтером цілий рік у такій організації дає мені неоцінений досвід.
Яке місце у суспільстві займають спогади про минуле? Чи у цих спогадах є місце для «інших»? Чи може історія допомогти нам краще зрозуміти сучасну культуру та її проблеми? Не знаю, чи я зможу дати вичерпну відповідь на ці питання, але сподіваюсь, що після завершення мого проекту я буду розуміти їх глибше. EVS дає можливість реалізовувати власні ідеї та задуми та  відкривати для себе нові горизонти. Головне - не боятися нового!

Жанна, 27 років, Warszawa - Polska
волонтер в Fundacja Polsko-Niemieckie Pojednanie, 
До EVS я жила в  Німеччині, в м. Лейпциг.  Поїхати на EVS  вже хотіла давно. Сама ідея EVS мені подобається, а також мої  друзі вже були на таких проектах, тому я приблизно знала як це буде.  Плюсів в EVS багато, особливо мене приваблювало життя в новому місці. Люблю виклики і не можу залишатися довго на одному місці, так що EVS – це проект саме для мене. Після закінчення навчання в Німеччині знайшовся нарешті час поїхати на довготривалий проект. Вибрала проект швидко – його порекомендувала подружка, яка там вже колись працювала. Тематика проекту для мене була цікавою. Польшу вибрала з різних причин. Одна з них була досить прагматичною  - звідти не дуже далеко до України  і до Німеччини.

Анастасія, 24 роки, Kraków - Polska,
волонтер в Maltanskie Centrum Pomocy Niepelnosprawnym Dzieciom i ich Rodzinom
Я звичайна вчителька малювання і до проекту працювала в позашкільному навчальному закладі з обдарованими дітьми. Працюючи в «сумній» системі державної освіти,  думала про те, що не погано б було спробувати щось інше, побачити як працюють європейські колеги. На участь у  волонтаріаті мене наштовхнула зустріч  з ровесниками  у міжнародному молодіжному обміні,  після чого моє  життя почало кардинально змінюватися. Я дізналась про можливість виїзду на рік  до Польщі. Заповнила всі необхідні документи, пройшла відбір і отримала позитивну  відповідь. Потім почалася біганина із візою, із збиранням думок і речей. І ось, я вже пів року в Польщі.

Павло, 25 років, Rozkovce - Slovak Republic,
волонтер в "People in need",
Моє життя до EVS не було якимось визначним чи легендарним. Звичайнісіньке собі життя, як і тисячі інших. Закінчив школу, любив читати, історію і спорт. Закінчив педагогічний університет, тепер я по спеціальності вчитель історії та правознавства. По спеціальності я так і не працював ні години. 
Все своє свідоме життя, а воно в мене розпочалося із 16 років, після круговороту життя, яке завдало мені важкого уроку, який я гадаю виніс на всі 100 %, я хотів допомагати іншим. 16 років для мене були якимись визначальними чи що. В 16 років я намертво зв’язав себе ткацьким вузлом із організацією ПЛАСТ і в подальшому із Загоном Червона Калина, тому що без спорту і своїх братчиків я себе не уявляю.
Я все намагався себе знайти в котрійсь із професій,  працював кур’єром, продавцем-консультантом, різноробочим на будівництві, старшим вихователем і фізруком на дитячо-юнацькому таборі влітку. Всі професії мене трішки лякали, я не хотів все життя витратити на щось безкорисне, на щось, що не принесе користі. Намагався шукати обхідні шляхи. Мені було 24 роки, за плечима був величезний багаж педагогічної та спортивної діяльності, за що я мушу дякувати ПЛАСТу та спортивним клубам міста Рівне, в котрих я займався. Роботу вчителем історії в себе в місті я не знайшов, звісно це найпоширеніша спеціальність ну і не найвисокооплачуваніша. Як казав нам викладач на лекціях, вчитель це покликання… Ну хоч це і моє покликання, але свою сім’ю ( так я собі думав і думаю зараз ) я б на зарплату вчителя типової української школи не зміг би прогодувати. Почав шукати варіанти, гра на гітарі, гра в молодіжному театрі, писання віршів та пісень не могли мене прогодувати. Я почав відчувати тиск зі сторони старшого покоління ( зі сторони свого батька ), довго вдома не хотів залишатися. Тим більше завжди мріяв побувати за кордоном.
Ще така історія, якось сиділи ми із моїм кращим другом, пили каву, говорили про майбутнє, революційні рухи вже почали стихати, Янукович  і Ко звалили в Ростов-на-Дону, ми собі сиділи, лялякали, ділилися планами. Я кажу, старий, знаєш, до кінця року я звалю жити в інше місто, може до Львову, може до Києва. Старий посміявся, поплескав мене по плечі і сказав : - ага, ага. А я в Канаду поїду, на навчання і там лишусь .
Ну що, я поїхав, а старий поки лишився в Рівному.
На сам проект EVS, що таке існує я не знав. Уявіть мені 24, а я про такі програми не чув. Дивина, можливо я не там навчався, чи не там гуляв темними вечорами? Але маю одного чудового товариша, котрий приймав в мене присягу пластуна-учасника в далекому 2007 році, це ст.пл.скоб Віталій Шпак, V. Я поділився з ним своїми думками, що хотів би поїхати десь, поподорожувати, правда планів не мав, він мені розповів трішки про ці європейські проекти, познайомив із подругами, котрі вже в тому русі були учасницями. І я давай дивитися і шукати можливості.
Я ще закінчив одну програму неформальної освіти, «Майстерня громадської активності» ( став менеджером неприбуткових проектів), підписка на розсилку якої мені й принесла щасливий квиток до волонтера у міжнародній організації «People in need».
Я й не сумнівався, їхати мені чи не їхати. О, Боже, це ж на цілий рік. Це ж інша країна, як ти, що ти? Я дивився на нові можливості із відкритими очима, бачив в тому шанс, котрий я мушу використати, котрий я гадаю використав на всі 100%. Я хотів виїхати подалі від родини, подалі від свого попереднього життя, здобути нові знання, здобути ще один щабель, стати старшим і самостійнішим у житті. Це мені вдалось. Голова моя світлішою не була, а натхнення працювати стільки, що дивитися на лінь не можу і не переношу людей, котрі жаліються на своє життя. Є люди яким в 100 разів гірше ніж мені, ніж вам. Тому підняли носа і пішли пахати, як казав кумир мого дитинства Кузьма Скрябін, Андрій Кузьменко.

Іра, 25 років, Warszawa - Polska,
волонтер в Gmina Wyznaniowa Żydowska w Warszawie
Вперше на волонтаріат я поїхала одразу після школи, влітку, - допомагала дітям з нещасливих сімей під час відпочинку подорожі у Польщі. Саме тому, коли я закінчила навчання, я захотіла знову пережити цей досвід та емоції. Знайома порадила мені програми EVS - але, подивившись перелік програм, я почала шукати щось більше. Я хотіла використовувати свою освіту в проекті - тому, натрапивши на німецьку sending organization - ГО "Акція спокути заради миру" (Aktion Suehnezeichen Friedensdienste) - вирішила подати заявку. Діяльність волонтерів цієї організації нерозривно пов'язана з пам'яттю, Другою світовою війною та Голокостом. Українці мають змогу поїхати до Німеччини (в разі володіння німецькою) і до Польщі. Через володіння польською та івритом мене взяли до проекту в Єврейській громаді (Варшава), чому я насправді дуже рада.

Ольга , 23 роки, Wrocław – Polska, 
волонтер у Towarzystwo im. Edyty
Кажуть, що складні дороги часто ведуть до неймовірних місць. Так і вийшло у моєму випадку з волонтерським проектом.
Про можливість волонтерства за кордоном дізналася за 3 роки до того, як наважилася покинути все в України та поринути назустріч чомусь невідомому у Польщі.
Все почалося з того, коли свого часу працювала на одній виставці у якості гіда-волонтера. Тоді всі екскурсоводи були молодими людьми до 30-ти років. Хтось з відвідувачів зацікавився нашими скромними особистостями (хоча, може, і не дуже скромними) й одного дня кожен з нас отримав електронного листа з описом волонтерських проектів у Польші від однієї недержавної організації. На той момент я ще вчилася в університеті й не могла собі дозволити щось подібне. Проте сама можливість проведення цілого року за кордоном волонтером здалася цікавою й незвичайною. Й наступного разу вона знову замерехтіла на горизонті лише через два роки.
Тоді навчання добігало до кінця, а попереду була тільки страшна невідомість й депресивна невизначеність. Робота? Далі навчання? Чи, може, щось абсолютно інше й нове? Я схилялася до останнього варіанту. Мені завжди хотілося спробувати у житті якомога більше цікавого, поки є така можливість й немає стабільної роботи чи місця проживання.

Таким чином, через якийсь час знайшла офіційний сайт проекту EVS, European Voluntary Service, де влаштувала справжнє полювання на проекти  Паралельно знайшла кілька блогів колишніх волонтерів й від них дізналася, як працює система. Все виявилося не так просто: розіславши щонайменше 30 листів з питаннями про волонтерство, не отримала жодної відповіді. Пошук проектів, надсилання листів, очікування на відповідь. У такому режимі минуло кілька тижнів, місяць, два. Якось все ж отримала відповідь про те, що можуть бути доступні проекти у Польщі й набором волонтерів займається безпосередньо українська організація. Там же були контакти до особи, яка ... прислала мені листа про проекти у Польщі 2 роки тому! Просто неймовірний збіг. Звісно, ще було багато іншого, але саме таким був мій шлях до рішення поїхати волонтером EVS.