Приблизно такі були мої перші думки про славетне "місто натхнення Люблін"...
Так вже сталося, що приїзд був трішки виснажливий. Все почалося з кордону, де наші сумки і речі перевіряли цілком і повністю, а ми 2 години простояли через мужика який набрав вагон "сігарєт в трусах". Таких заробітчан як він в Польських прикордонних містах - дуже багато. Сказати багато - це не сказати нічого - дуже багато. І найдивніше, що ти втікав від одних очікувань до інших, і знову зустрів їх. Та це дурниці, що наша держава змусила цих людей так жити, бо іншого варіанту вони не мають. Образливо інше. Справа в тому, що на вокзалі, через те що я не міг запхати в свій телефон карточку стандартного формату і її треба було підрізати, я не зміг зв'язатися щоб мене зустріли. Відповідно, я зайнявся цим коли приїхав на вокзал. І моєму розчаруванню не було меж, коли з 6 осіб, УКРАЇНЦІВ, яких я
почув на вокзалі, і вони бачили мене юкрейніан-турісто з 4 сумками. На прохання передзвонити я почув: "Нема грошей...". 6 людей, 6 різних людей - і ні в кого немає грошей на рахунку. Чи це ментальність і звичка до режиму life ;)? Довго думав як вчинив би я, і що б вже мало бути не так в тої людини, щоб я їй відмовив.
- Gdzieś tutaj jest Wi Fi?
- Nie, nie ma.
Ще й місто без інтернету... Звик, що у Львові на кожному кроці WiFi...
Так ось, звернувши не в ту сторону до центру (а я знав що я живу в самому центрі - центральніше це певно в підвалах Ратуші або якогось костелу) я пішов по бідних промислових районах. Дивуванню не було меж, і я дуже боявся що я в Google Maps гуляв не по тому Любліну. Може є ще якийсь Люблін? Не знаю, австрійський або німецький?! Але коли я в чергове перепитався чи правильно йду, одна пані таки сказала що я йду не в тому напрямку і розвернула мене на 180*. Страх і розуміння безвиході почали все більше поглинати мене.
Але на цьому мабуть і закінчилися всі найстрашніші історії мого першого тижня в Любліні =) Бо знову по тому "не схожому на Любліні з Google Map" перейшовши дорогу!(треба було просто перейти дорогу!) на вокзалі, в мене одразу побачило міський (міська рада Любліна роздає інтернет для всіх потребуючих) WiFi. Потім вже все пішло нормально, ми зустрілися з
Але не все так просто. Мій сусід, по праву може себе так називати, бо буває в мене в кімнаті так само часто як і я, розбудив мене з самого ранку своїми криками в вікно. Це було дуже добре, бо інакше я міг би й проспати. Але, справа в тому, що він справді щоранку мене будить, крім... НЕДІЛІ! Так, тої самої неділі коли я мав піти зранку до церкви, познайомитися з більшістю українців які живуть в Любліні і відвідують церкву. Це вже плани MUST HAVE на наступний тиждень. Я зрозумів що в кота неділя - це вихідний, як і в всіх порядних котів.
Конгрес був дуже і дуже цікавий. По перше, відчувався як рідний, бо з 15 делегацій міст - 10 було з України. А також, більшість громадських активістів які приїхали також були українцями! Тобто в Польщі відчути себе мені ще не вдалося. Більшість свого часу навколо мене українці, і це насправді дуже гріє і підтримує! ;) Програма розписана по хвилинах, постійні "панелі" на теми хорошого адміністративного державного урядування, екології, освіти і науки, де можна було послухати і порівняти досвід українських міст-партнерів і Любліна. Вечірня програма теж не давала сумувати: пісні, танці і кіно. Я ходив на фільми, що мене теж дуже вразили. Це були польський фільм "Beats of Freedom" про польську "солідарність" і як на революцію вплинула культура, тобто рок музика. І другий, який я раніше не чув, а щойно переглянути ще раз і при можливості хочу порадити всім іншим: "Belarusian Dream". Це фільм про революцію в Білорусії, і дивлячись його - ти бачиш Майдан... з одною лише різницею - їм не вдалося змінити владу. Те, що зараз мають білоруси, це те що чекало би нас, якщо б ми не скинули владу. Його без проблем можна переглянути в вк або інших ресурсах (доречі, в Польщі неможливо дивитися більшість наших халявних ресурсів, тільки ВК). Весь фільм хочуть виступити сльози - хто дивився, думаю мене зрозуміє... Доречі, з приємного, познайомився з дуже цікавими культурними діячами в Україні, а також зустрів свою одногрупницю з програми Good Governance Олю))
Початок нового тижня став більш бюрократичним і організаційним. Почали працювати над моїм проектом, і вже в цю п'ятницю я маю перше заняття в польській школі, де буду вчити дітей української мови! До речі, про бюрократію! Для того щоб прописатися тут мені потрібно було просидіти в черсі 40 хв. і все! Це настільки спрощена система, що я навіть уявити не можу. А дозвіл на прописку власниця квартири просто пише на формулярі, який є доступний в інтернеті. Якби це не був жовтень - місяць напливу українських студентів, яким теж потрібна прописка, тоді це може зайняти і 3-4 хв. Так само з проїзним. Коли немає черг - карточку з фотографією і оформленим проїзним можна отримати за 10 хв! Такого досвіду нам потрібно переймати. Власне, що до роботи, ми вже трошки розприділили роботу по проекту "Україна в центрі Любліна", почалася підготовка до проекту польсько-українського молодіжного обміну в кінці жовтня, коли приїдуть сюди друзі та знайомі з Тернополя. Одним словом, робота кипить - а я мушу бігти ;) Cтаратимуся мабуть писати частіше, бо читати таку купу всього скоріш за все не цікаво, тому старатимуся стисло описувати події і пригоди. Гарного всім тижня!
Немає коментарів:
Дописати коментар